Ніч, здимає ніч вгорі вітрила,
крила.
Ти мене в таємні сфери заманила,
мила.
Чи я сплю, чи це я вже вмираю,
гадаю.
Чи то сам я, чи тінь,
тінь моя
Блудить степом, степом зеленим,
блудить степом.
Світло, зелене світло струмиться неспинно по всій
дорозі,
космосі.
То є раптовий спалах чудовий на цій планеті —
кометі.
Вірю я, що усе, все буває.
Немає
Лиш мене в тім краю, в тім раю.
Моя дивна постать — фігура блудить степом.
Хай не зрадіє останнє
світання
Моїм рисам, моїм речовинам —
клітинам.
Задля тебе, кохана,
Я позбудусь навічно фізичного тіла,
ай, мила.
Я займуся вогнем —
міжзоряним дощем,
ненаглядна моя.