Дитинство — це зірка.
І я заздрю дітям.
Це — ягідне поле,
Польові квіти.
Сурові догани,
Заборони літніх
Не можна робити.
В них є ми самі.
Питаю: «Де ти, сину?
Де ти, сину,
Зіронько моя?»
Колись зорі всплинуть,
Та вже нас не буде.
Та житимуть надії наші
На Землі.
Тоді, може, вчені
Та дізнають у генах
Про те, що ми мали зараз
У душі.
Питаю: «Де ти, сину?
Де ти, сину,
Ягідко моя?»
Так, уночі, коли не сплю,
Сиджу, курю, все думаю.
Питаю: «Де ти, сину?
Зірочко моя?»